
"Як швидко плине час! Із кожною новою книжкою про Гаррі Поттера сотні мільйонів читачів у світі дорослішають разом з головним героєм. Наш, Гаррі, здається, закохався... А тим часом темні сили на чолі з лордом Волдемортом отримують могутню підмогу" Не буду приховувати, що завжди вважав себе фанатом творіння Джоан Кетлін Роулінг (J. K. Rowling). Кожну книжку, прочитав по два, а то й по три рази... Кільканадцять разів передивився кожен фільм... Тому з великим нетерпінням чекав прем'єри шостої частини кіноепопеї. Промо-трейлери - були просто чудовими... Класно змонтована катастрофа Брокдейльського моста, спогад Дамблдора про знайомство з Редлом, наспраді відчувалася зловісна атмосфера... Загалом, все виглядало багатообіцяюче, а головне, так як я і уявляв. Думок про можливе розчарування від майбутнього дітища Девіда Йетса (David Yates) навіть не виникало. Однак, на превеликий жаль, сталося, не як гадалося.
Після перегляду шостої частини поттеріади, чесно кажучи, враження були досить неоднозначними... Звично екранізації літературних творів, особисто я, оцінюю як фільм за книгою і просто як фільм. Однак подібній схемі піддавалися лише перші три частини, оскільки розмір їх друкованих сестер - порівняно невеликий... Проте "Напівкровний принц" - це швидше кінематографічна ілюстрація, відеодоповнення... Грубо кажучи, перехідний етап між "Орденом Фенікса" та фінальними "Смертельними реліквіями".
П'ятсот сімдесять дві сторінки... Погодьтеся, об'єм - чималенький... Тому, само собою, що безжалісного опрацювання ножицями сценариста було не уникнути. Цілком справедливо та правильно були вирізані та відкинуті вбік дещо другорядні сюжетні лінії, зокрема сценаристи так і не повідали нам про стосунки Білла та Флер, про шпигунські будні Добі та Крічера... Здивувала "відсутність" похорону Дамблдора, проте вимушений визнати, що сцена з підняттям паличок вийшла надзвичайно символічною та "сильною". Однак... Надто вже багато ключових сцен і важливих фактів було відкинуто на задній план. А найбільше обурює спотворення (інакше це не назвати) основної сюжетної лінії. За всі дві з половиною години "ефірного часу" Гаррі жодного разу не поговорив з Дамблдором про пошук Волдемортових горокраксів... А про фінальну фразу Снейпа "Так, це я Напівкровний Принц!", взагалі краще промовчу...
З моменту виходу першої частини кіноепопеї минуло вже десять років. Теперішні підлітки-фанати, що становлять чималу частину глядацької аудиторії, практично виросли на творах Ролінг... І враховуючи їхній вік, гадаю, вони схвально оцінили рішення творців фільму вивести на передній план романтичну складову книги, подавши її в стилі американських комедійних серіалів. Гумор гумором, однак... З легкої руки сценаристів, похмуре містичне оповідання ледь не перетворилося на підліткову стрічку про проблеми статевого дозрівання (хоча хтось, можливо, мені й заперечить).
Пригадаємо завершення "Ордена Фенікса", а саме події в Міністерстві магії: битва між смертежерами й аврорами (рос. "мракоборцы"), дуель Дамблдора з Волдемортом... Все виглядало надзвичайно ефектно та яскраво... Тому невипадково, що подібну феєрію, очікував і в "Напівкровному принці". Однак проникнення в замок смертежерів, на диво, залишилось не помітним. Описаної в книжці битви, так і не відбулося... Хіба що Белатриса повеселилася у Великій залі. В результаті, весь екшн зводиться до чарів Дамбі в печері, дуелі Гаррі й Мелфоя у туалеті та "вигаданого" нападу Лестранж та Грейбека на "Барліг". Дефіцит насправді яскравих і динамічних епізодів дещо розчаровує.
Щодо акторської гри, то дуже здивував, в позитивному сенсі цього слова, Том Фелтон (Tom Felton) у ролі Мелфоя: зіграв надзвичайно переконливо і вдало. Плюс, як завжди, блискуче відіграла й Гелена Бонем Картер (Helena Bonham Carter).
Ось начебто і все...
Оцінка -
7.5/10P.S.: До речі, при повторному перегляді фільм мені сподобався більше.